Здійснено спробу осмислення культури як форми знакової комунікації. Розкрито значення мови культури та знака культури як понятійних феноменів, зокрема, визначено їх сутнісні ознаки, смислове поле та потенційні можливості стосовно аналізу художнього тексту.

Осуществлена попытка осмысления культуры как формы знаковой коммуникации. Раскрыто значение языка культуры и знака культуры как понятийных феноменов, в частности, определены их сущностные признаки, смысловое поле и потенциальные возможности относительно анализа художественного текста.

Висвітлено проблему культурно-виховної ролі книги в процесі формування інформаційного суспільства. З'ясовано історико-теоретичні проблеми формування книги як естетико-культурного чинника за умов інформаційного суспільства. Досліджено емоційні й естетичні мотиви читання та критерії оцінок творів художньої літератури. Створено навчально-виховну модель актуалізації книги у виховному процесі за умов формування інформаційного суспільства.

Досліджено місце художньої літератури в системі соціально-комунікаційної взаємодії в суспільстві. Розглянуто художню літературу як комунікативну систему, а також як спосіб опосередкування словесної художньої творчості в соціально-комунікаційних відносинах в соціумі. Розкрито літературу як явище, яке триває в часі, зміністю та різнорідністю. Встановлено, що твори художньої літератури виступають каналом соціальних комунікацій, що впливає на формування суспільної свідомості.

Вперше здійснено теоретичне узагальнення досліджень щодо феномену художньої літератури в соціально-комунікаційній теорії. Вивчено особливості її функціонування як підсистеми соціальних комунікацій. Виявлено соціокультурні залежності літературного процесу як частини глобального комунікаційного процесу. Простежено еволюцію художньої літератури у комунікаційному просторі суспільства. Висвітлено її сутність як комунікаційного потоку трансляції смислів у комунікаційному просторі. Проаналізовано внутрішню структуру літератури та зв’язок із семіосферою комунікаційного простору. Розроблено теоретичну модель її зовнішньої комунікації. Визначено тенденції розвитку комунікаційного потенціалу художньої літератури в інформаційному суспільстві в напрямі становлення колективного свідомого.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ч611.52 + Ч611.62

Рубрики:

Елементи рукописної книги

Елементи друкованої книги

Шифр НБУВ: Ж15184 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проаналізовано особливості співіснування сучасного інформаційного простору і художньої літератури. Розглянуто питання жанрової природи феномену "сетература".

Охарактеризовано комунікативний зв'язок художньої літератури та соціуму в просторі сучасного інформаційного суспільства. Зазначено, що сучасні тексти художньої літератури представляють не послідовно розташовані логічно усвідомлювані судження, а певну смислову суму, яка існує в індивідуальному просторі нелінійного часу, що обумовлено впливом особистості інтерпретатора.

Зроблено спробу розглянути дискурс як сукупність текстів, актуалізовану у мовленнєвому контексті й об'єднану навколо спільної теми і архітеми, що зумовлено позамовними факторами, конкретними умовами перебігу комунікації: часом, місцем, каналом спілкування, невербальними засобами тощо. Виявлено дискурсивну суть художньої літератури. Доведено, що крізь призму художньої літератури й дискурсу можна розглядати всю культуру та динаміку суспільства. Художню літературу автор вважає літературою соціуму, що відображає діяльність свідомості користувачів і свідчить про різноманітність новітніх модифікацій. Доведено, що дискурсивність - це широке розуміння соціально-комунікаційної природи літератури. Воно полягає в тому, що вона є каналом передачі соціокомунікаційної інформації та пов'язана із соціокультурними факторами. Дискурс розглядається автором в широкому смислі як складне комунікаційне явище, яке містить соціальний контекст. Дискурс надає уявлення про учасників комунікації та їх характеристики, так само, як і текст та канали передачі інформації.

Визначено проблематичні межі літературної культури як цілого. Розглянуто метафорику "початку" та "кінця" літературної епохи, що діє як особливий механізм внутрішньої, символічної інтеграції літератури, культури та суспільства. Досліджено специфіку художньої літератури початку ХХI ст. в контексті розвитку системи соціальних комунікацій. Виділено характерні ознаки культурної кризи. Надано їх характеристику.

Проаналізовано погляди Ю. М. Лотмана на комунікативну природу тексту художньої літератури. Надано розуміння дослідником змісту та структури художньої літератури. Обгрунтовано причини невдачі структурально-семіотичних досліджень літератури. Розкрито методологію системного комунікативного вивчення тексту. Показано лотманівську концепцію, виходячи з означення будь-якого літературного твору як моделюючого та семіотичного, який здійснює когнітивну та комунікативну функції.

Зосереджено увагу на проблемах вивчення художнього тексту французькими постструктуралістами. Увагу приділено теоріям Р. Барта та Ж. Дерріди. Охарактеризовано внесок французьких науковців у дослідження тексту художньої літератури. Проаналізовано літературознавчі категорії автора, читача, творчості. Подано детальну характеристику цих теорій.

Доведено думку про те, що виникнення генетичної спорідненості між інформаційним середовищем і художньою літературою створює унікальні можливості для сприйняття соціальної реальності нового тисячоліття. Застосування автором методів та інструментарію гуманітарних наук, зокрема психолінгвістичних, дозволило аналізувати художню літературу як відтворення реальності. Психолінгвістичні методи допомогли автору обрати методику, яка була зосереджена на здійсненні аналізу проблеми та формулюванні мети дослідження. Простежено взаємозв'язок інформаційного середовища та літературної свідомості. За результатами дослідження автор доходить висновку про те, що різні варіанти взаємодії класичних і модерністських систем складають "магістральний сюжет" розвитку художньої літератури в інформаційному просторі сучасності.

Розглянуто загальні когнітивні моделі побудови текстів сучасної культури. Мета роботи - спроба виявити комунікативні особливості текстів художньої літератури, структуру і динаміку трансформацій тексту як тексту культури. Розкрито проблему інтерпретації тексту з точки зору когнітивної моделі "смисл - текст" як особливої інтелектуально-культурної діяльності. Наведено власну оцінку поглядів європейських і вітчизняних дослідників на означену проблему. Показано, що застосування культуролінгвістичного підходу дає можливість продемонструвати функціональні та феноменологічні особливості сучасних літературних текстів. Розглянуто глибинний зв'язок інформативного та комунікативного аспектів сучасного літературного тексту. Розкрито принципи теоретичного опису комунікативного та семіотичного простору культури. Показано функціональний вплив інтелектуального характеру сучасного етапу розвитку культури на смислові компоненти тексту художньої літератури. Доведено, що фундаментальні зміни в просторі сучасної культури приводять до загальної парадоксальності світу текстів і можуть бути виявлені і класифіковані в текстах сучасної культури. Увагу приділено структурі і принципам функціонування універсалій інтелектуального простору культури, а також механізмам, які "вбудовують" текстову діяльність в процеси буття культури та в свідомість індивідуума. Автор говорить про те, що семіотичний простір культури виступає іншою реальністю для індивідуальної свідомості. Смислові зміни літературного тексту демонструють характер і ознаки змін типу свідомості. Зроблено спробу виявити культурно обумовлені реалії, що співвідносяться з культурною діяльністю учасників текстової комунікації. Робота містить висновки методологічного характеру про різні аспекти дослідження тексту в історичній перспективі і сучасному стані культури, що має під собою об'єктивну основу у вигляді смислової комунікації. Виникає необхідність виявити та описати межі та внутрішню структуру культурного простору сучасності.